Добрий Бог. Оповідання

А то з ним можна й погратись – вiн все одно не вкусить.

Олесь болюче жалкував за тим, що його не вбили…

А ранком другого дня Олеся били шомполами, а потiм пустили на всi чотири вiтри змученого й знервованого, ображеного й приниженого душею й тiлом.

І тодi вiн не мiг вже опанувати себе й плакав.

Собачий Хутiр. Серпень, р. 1918

Ваня

Ранком Ваня вставав о восьмiй годинi, умивався, цiлував тата й маму i сiдав пити чай. Все це вiн робив похапцем, того що ранком було найбiльше дiла. Перш усього треба було побiгти на город подивитись, чи не поспiв той баклажок, котрий вже вчора почав червонiти.

Треба було повиполювати траву на грядках, де були посадженi квiтки. Потiм тихенько, так, щоб нiхто не бачив, вирватись з двору й побiгти в степ до рiвчака. Там, далеко вiд людей, у Ванi був свiй власний городець: весною вiн посадив там баклажкiв i одну огудину кавунiв, але й з цим маленьким баштаном було досить клопоту: тричi на тиждень треба було непомiтно брати туди пляшку з водою й поливати.

Взагалi до тiеi пори, поки поспiе городина i ii можна буде зiрвати й з’iсти, Ваня мусив триматись напружено; нiкому з товаришiв не можна було казати про свiй город, бо товаришi з заздрощiв зiпсували б усе. А як хотiлось похвалитись своею працею! Як хотiлось побачити заздрiснi погляди! Але цiеi втiхи дозволити собi було не можна.

Щоб усунути вiд себе спокусу, Ваня навiть рiдше став гуляти з товаришами, а здебiльшого сидiв у кiмнатi й будував з кубикiв залiзницю.

Випивши чаю, Ваня вийшов на подвiр’я. Там вiн подивився на кабанця, котрого йому подарувала мама. Кабанець був зовсiм рудий, i на його сходились дивитись усi сусiди, бо вiн був якогось надзвичайного кольору. Ваня дуже втiшався, що цей надзвичайний кабанець належить йому, й дуже шанував його. Взявши паличку, Ваня просунув ii у щiлину хлiвця й почав обережно чухати кабанця за вухом. Кабанець, зрозумiвши ласку, вивернувся догори черевом i захрюкав з раювання. Покiнчивши з кабанцем, Ваня пiшов подивитись на баклажок; той дiйсно почервонiв, але тiльки з одного боку.

Ваня зiрвав його, боячись, щоб не склювали кури, i поклав достигати на хлiв. Трави на грядках було мало, й Ваня постановив виполоти ii завтра.

Тепер залишилось саме головне – крадькома проскочити до рiвчака на власний город.

На вулицi нiкого з товаришiв не було; Ваня швиденько побiг на гору й спустився в долину. Тепер вiн iшов тихо, плутаючись у високiй травi.