Добрий Бог. Оповідання

То ж гидота…

– Чого ти радiеш, дурню? – зi злiсним докором заговорив Микола, коли вони сяк-так вилiзли на вулицю. – Все одно прийдеш сюди не завтра, так позавтрому. Вiд цього не втечеш… крутись, вертись, а прийдеш…

Андрiй сумно задумався. Неохайними шматками повставали в головi його гадки про чистоту й мораль, а поруч з цим щось уперто шепотiло:

– Прийдеш, прийдеш, прийдеш…

– До побачення, – сказав вiн, не простягаючи руки, швидко повернувся i пiшов геть, стукаючи каблуками по камiннях.

Микола пiшов теж.

Тiльки одiйшовши трохи, вiн сiв на лавi й почав пильно дивитися на темнi контури знайомоi брами, щоб не прогавити, коли звiдтiль вирине чоловiча постать.

(1917)

Добрий бог

Вiктор Хобровський весело пiдiймався по камiнних схiдцях на другий поверх будинку, де жила його наречена.

Вiн почував себе занадто гарно. Мета життя, – а такою метою Вiктор вважав жiнку, – була досягнена.

Вiн казав:

– Чоловiк тiльки тодi вартий чого-небудь, коли знайдеться жiнка, котра покохае його й захоче зв’язати з ним свое життя на пiдставi цього кохання.

Я маю дев’ятнадцять рокiв, i вже знайшлася така жiнка. Виходить, що я маю людську вартiсть.

Вiкторовi згадався його товариш Юрко. Гарний хлопець, але чудний якийсь. Так, чудний.

Юрко на його теорiю людськоi вартостi казав йому:

– Ти не маеш нiякоi вартостi. Дурний ти i та, що з тобою зв’язатись хоче, теж дурна. Бить вас нiкому.

Слова Юрка були в той мент приемними Вiкторовi.

«Заздрiсть, – думав вiн. – Звичайно, я маю тепер не тiльки наречену, а й жiнку.

Ми не одруженi, так хiба це шкодить нам жити, як чоловiковi з жiнкою?»

Вiктор хотiв гадати про це спокiйно, але трохи хвилювався. Вiн був занадто релiгiйний i гадав, що спiлку чоловiка й жiнки мусить неодмiнно посвятити Бог.

Хобровський вiрив слiпо й грубо.

– Кому ти кланяешся? – насмiшкувато питав Юрко, коли Вiктор скидав кашкетку, iдучи повз церкву.

Знову Юрко! Ой, чудак. Але веселий хлопець. Безбожний хоч куди. Як вiн, було, каже:

– Вiкторе, ти дурний.

Я розумiю таку вiру в темному народi, але тобi ii простить не можу. Головне дiло, що ти по цьому питанню нiчого не читав. Почитай, тодi ти побачиш i почуеш, що Христос такий же Бог, як i ми з тобою, а божественного в ньому стiльки, як i у всякiй коровi. Вiзьми в мене деякi книжки…

– Ти мене не переконаеш, я вже переконаний, – казав Вiктор. – Змалечку я хворiв, дуже тяжко хворiв. Навiть лiкарi заявили, що надii на одужання немае.