На гастролях в Микитянах

– Ет, бодай не казать! Посилаю, посилаю в волость листи, щоб опорядили школу, щоб прислали муляра, скляра та мазальниць, а волосний шле менi по двi бабi на тиждень з вiхтями. А там ще й пiч курить, i груби потрiскались, – сказав отець Зiновiй.

– Нiчого – те. Тим часом поживете в нас у покоях, поки опорядять ваше житло, – сказала з прихильнiстю Ольга Павлiвна. – Ти б, Зiновiю Петровичу, загадав, щоб наймити внесли в кабiнет залiзне лiжко для Софii Леонiвни. А ви, Флегонте Петровичу, тим часом спатимете в кабiнетi на турецькiй м'якiй софi.

Якось та попритулюемось на якийсь там час. А ваша куховарка спатиме в прихожiй на тапчанi, бо вона, певно, в мiстi одвикла од сiльських дiвчат. Ще, може, й гордуватиме ними, не спатиме вкупi з ними в пекарнi.

– Вона не сiльська, а мiська, з киiвських мiщан. Наша Маша Дударецька трохи-таки з вередами та з гонором, та й не без мiськоi фанаберii, – додав Флегонт Петрович.

– Коли вона нiколи не жила на селi, то от при цiй нагодi й село побаче. Може, згодом оббудеться, оговтаеться та й призвичаiться до сiльського життя та до людей, – сказав о.

Зiновiй.

– Ми насилу вмовили ii iхати з нами на село. Стала дибки та гопки та й годi! Перед мужиками вона таки добре кирпу гне, – сказав Флегонт Петрович, – вже зве мужикiв хохлами, а мужичок – хохлушами, нехтуе iх i навiть повсякчас глузуе з iх. Це, бач, тепер в Киевi в мiщан та украiнських крамарiв пiшла така поведенцiя, що вони дражнять сiльських молодиць очiпками та хохлушами, а мужикiв хохлами.

– А як я вчився в школах, то тодi мiщани й крамарi ще не дражнили такими прiзвищами селян: певно, тодi й себе ще залiчували до хохлiв та хохлушок. Цiкаво б знати, за кого ж то вони тепер мають самих себе, коли нехтують селян i навiть украiнську мову, мов справжнi пани, – говорив о. Зiновiй.

– Мабуть, вже й мiщани, i крамарi, i навiть самi куховарки й горничнi, що недавнечко самi поскидали очiпки, i вважають на себе, як на панiв, котрi не повиннi нi в чому еднаться з мужиками, навiть у мовi.

– Наша Маша тепер мае себе як не за дiдичку, то, певно, почувае себе панiею або й дворянкою, – смiявся Флегонт Петрович.

«Ой, коли б вона часом не коверзувала тут по-панськiй!» – подумала матушка.

– Це й менi не припадае до вподоби, що наша Маша високо несеться та пiднiмае носа вгору. Ми з Флегонтом Петровичем торiк iздили в гостi до його батька. Там кiмнатки тiснi, i ми напитали собi на тимчасне прожиття свiтлицю в одного заможного чоловiка сусiда.