Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Цей фрагмент «Повiстi минулих лiт», що важливий не стiльки в сенсi iсторичному, скiльки в iдеологiчному, вказуе на те, що лiтописець, який писав свiй гранд-наратив у ХІІ ст., не сприймав Рюрика як засновника Руськоi держави. Це не означае, що в iсторичнiй пам’ятi Рюрик не iснував. Про таку пам’ять свiдчить як Рюрикова легенда, наведена в лiтописi, так i те, що окремi князi «Володимирового племенi» мали iм’я Рюрик. А якщо так, то це iм’я сприймалося як князiвське, переходячи з поколiння в поколiння у представникiв руськоi аристократii.

Повiдомлення «Повiстi минулих лiт» вiд 852 року суперечить Рюрикiвськiй легендi, про яку вже йшлося. Якщо в першому разi чiтко сказано, що саме 852 року земля почала iменуватися Руською, то в Рюрикiвськiй легендi, яка зафiксована лiтописцем пiд 862 роком, маемо твердження, нiби якась частина варягiв називалася Руссю i саме цю частину закликали княжити у Старiй Ладозi (Алдейгьюборзi).

Звичайно, немае пiдстав заперечувати, що т. зв. варяги вiдiграли певну роль в економiчних i суспiльно-полiтичних процесах Давньоi Русi.

Особливо це стосуеться пiвночi, де вони намагалися контролювати торговi шляхи з Балтiйського моря по Днiпру й по Волзi.

Лiтописнi варяги – це не обов’язково скандинави (шведи, норвежцi, датчани). З цього приводу варто звернутися до мiркувань Омеляна Прiцака. Вiн вважав, що вiкiнги й варяги, якi мало чим рiзнилися мiж собою, були професiйними воiнами, якi забезпечували охорону морськоi та рiчковоi торгiвлi. «Марно намагатися визначити нацiональнiсть вiкiнгiв i варягiв, – писав цей дослiдник.

 – Вони ii не мали. Це були просто професiонали, готовi стати на службу до будь-кого, кому потребувалося iхне вмiння i хто мiг платити за роботу»[105 - Прiцак О. Походження Русi. К., 1997. Т. І. С. 90.].

Звичайно, такий погляд можна сприймати як крайнiсть. Все ж таки вiкiнги й варяги були вихiдцями з певних етнiчних середовищ (переважно пiвнiчногерманських), якi продовжували зберiгати свою iдентичнiсть хоча б частково. Однак не можна заперечувати й того, що серед них було й чимало представникiв захiднослов’янських етносiв, що осiли на пiвденному узбережжi Балтiйського моря.

Розповiдаючи про закликання варягiв, лiтописець лише пунктирно описуе дiяльнiсть Рюрика: вiн починае княжити в Старiй Ладозi (Алдейгьюборзi) й посилае своiх братiв у iншi важливi стратегiчнi пункти своеi землi. Щодо якихось iдеологiчних заходiв Рюрика, то тут повне мовчання. Це й зрозумiло. Адже твiр писав християнин.