Каїн і Авель

Вояк проверещав до них нiмецькою, намагаючись дiзнатися, хто вони, але хлопцi нiчого не вiдповiли, хоча обое знали цю мову як свою рiдну. З’явився iще один солдат, ухопив двох хлопчикiв за петельки, як курчат, i витягнув iх у коридор. Дiтей протягли повз мертве тiло iхнього вихователя, кам’яними сходами перед фасадом замку аж до саду, в якому знайшли Флорентину, котра iстерично ридала. На травi лежали в ряд трупи, здебiльшого, слуг. Леон не мiг витримати i сховав голову на плечi Владека. Останнього зачарувало видовище одного з тiл – великого чоловiка з пишними вусами.

Це був лiсник. Владек нiчого не вiдчував, а Флорентина продовжувала лементувати.

– Татко там? – запитав Леон. – Татко там?

Владек iще раз поглянув на мертвi тiла. Вiн подякував Боговi, що барона серед них не було, й уже намiрявся повiдомити Леону хорошу новину, коли до них пiдiйшов вояк.

– Wer hat gesprochen? – зi злiстю запитав вiн.

– Ich[4 - Хто це сказав? – Я (нiм.).], – зухвало озвався Владек.

Солдат пiдняв рушницю i вдарив прикладом Владека в живiт.

Йому ноги пiдiгнулися, i хлопець упав на колiна. Де барон? Що вiдбуваеться? Чому з ними поводяться, як у себе вдома?

Леон миттю упав на Владека, намагаючись захистити його вiд другого удару, яким вояк цiлив у голову його товариша, й удар прикладом гвинтiвки припав на карк Леона.

Обое хлопцiв лежали нерухомо: Владек – тому що був ошелешений ударом i вагою тiла Леона на ньому, а Леон – бо був мертвий.

Владек не мiг чути iншого солдата, котрий лаяв iхнього мучителя за те, що вдарив дiтей.

Вони намагалися пiдняти Леона, але Владек вчепився в нього. Солдатам довелося вiддирати тiло мертвого вiд живого, щоб безцеремонно скинути його разом iз iншими на траву, обличчям вниз. Владек не мiг вiдвести погляду вiд нерухомого тiла свого единого товариша, поки його не заштовхали назад до замку зi жменькою тих, котрi несподiвано залишилися серед живих, i зачинили в пiдземеллi.

Нiхто нiчого не казав вiд страху приеднатися до мертвих тiл на травi, доки дверi пiдземелля не були замкненi й останнi слова воякiв зникли удалечинi.

Потому Владек пробурмотiв: «Святий Боже», бо побачив, що в кутку, обiпершись об стiну i втупившись у порожнечу, сидiв барон, живий i неушкоджений лише тому, що нiмцям було потрiбно, щоб вiн узяв на себе вiдповiдальнiсть за в’язнiв.

Владек кинувся до нього, а слуги вiдсiли подалi вiд свого господаря. Вони зиркали один на одного, наче вперше бачилися. Владек простягнув руку, i барон узяв ii.