Каїн і Авель

Проте вона нiколи не згадувала про них Генрi, коли молилася, щоби кожне послання стало останнiм. Жiнка не могла наважитися згадати про них навiть тодi, коли вiн попросив iй вiддати останнi сто п’ятдесят тисяч.

– Я можу втратити всю угоду, якщо не отримаю цi грошi негайно, Анно.

– Але це все, що я маю, Генрi. Якщо я вiддам тобi цi грошi, то в мене нiчого не залишиться.

– Тiльки цей будинок мае коштувати понад двiстi тисяч. Ти можеш закласти його хоч завтра.

– Будинок належить Вiльяму.

– Вiльям, Вiльям, Вiльям! Вiн завжди стоiть на шляху до мого успiху! – вигукнув Генрi й вийшов з кiмнати.

Вiн повернувся додому пiсля опiвночi з провинним виглядом i повiдомив, що йому не потрiбнi грошi дружини, головне – щоб вони були одне в одного. Анну втiшили цi його слова, пiсля чого вони кохалися. Наступного ранку вона пiдписала чек на сто п’ятдесят тисяч доларiв, намагаючись не думати, що залишатиметься без цента, доки Генрi не поставить на ноги справу свого життя. Вона не могла позбутися думки, що вiн не випадково попросив саме таку суму, яка залишилася вiд ii спадщини.

Наступного мiсяця в Анни не почалися мiсячнi.

Доктор Мак-Кензi занепокоiвся, але намагався не виказувати цього. Бабусi були нажаханi й не приховували цього. А Генрi був задоволений i запевнив Анну, що це найдивовижнiше, що сталося з ним у його життi. Вiн навiть погодився збудувати нове дитяче крило для лiкарнi, яке Рiчард запланував перед смертю.

Коли Вiльям отримав листа з новиною вiд своеi матерi, вiн увесь вечiр сидiв сам-один у своiй кiмнатi, навiть Метью не розповiдаючи, що його турбуе.

Наступноi п’ятницi, отримавши спецiальний дозвiл вiд директора Рагга Реглана, вiн сiв у потяг до Бостона, а коли прибув, то зняв сто доларiв зi свого ощадного рахунку. По тому пiшов до адвокатського бюро «Коен i Яблонз» на Джефферсон-стрит. Пан Томас Коен, старший партнер, високий незграбний чоловiк iз вузькими губами, якi нiколи не знали посмiшки, не мiг приховати свого здивування, коли Вiльям зайшов до його кабiнету.

– Я зроду-вiку не приймав шiстнадцятирiчного клiента, – почав бесiду пан Коен. – Менi це в новинку.

Правник повагався.

– Пане Каiн. Це тим бiльше дивно, бо ваш батько не зовсiм вiдчував… як би це сказати… симпатiю до своiх одновiрцiв.

– Мiй батько, – вiдповiв Вiльям, – був великим шанувальником досягнень iвритськоi раси i мав значну повагу до вашоi фiрми, коли ви дiяли вiд iменi його суперникiв. Я чув, що вiн i пан Ллойд не раз згадували ваше iм’я.