Каїн і Авель

 – Принаймнi е одна рiч, яку можна сказати напевне: можна зробити набагато бiльше, якщо тебе постiйно не вiдволiкае телефон.

* * *

Коли наступного ранку Генрi вiдразу пiсля снiданку вирушив на роботу, Анна не була впевнена, куди саме вiн пiшов. Вона погортала сторiнки роздiлу «Бостон глоуб», який ранiше нiколи не студiювала. Жiнка знайшла кiлька рекламних оголошень, в яких пропонували потрiбнi iм послуги. Вона вибрала майже навмання, набрала номер телефону та записалася на зустрiч, щоб побачитися опiвднi з паном Рiкардо.

Анна була шокована невиразнiстю вулиць i занедбаним станом будiвель. Вона нiколи ранiше не бувала у пiвденних дiльницях мiста i за нормальних обставин могла не навiдатися туди за все свое життя i навiть не здогадуватися про iснування таких мiсць.

Невеликi дерев’янi сходи, загидженi сiрниками, недопалками й iншим смiттям, створили певнi перешкоди на шляху до дверей iз матовим вiкном, на якому великими чорними лiтерами було написано «Глен Рiкардо», а нижче:

Приватний детектив

(зареестрований у штатi Массачусетс)

Анна тихо постукала в дверi.

– Заходьте, вiдчинено, – прохрипiв низький бас.

Анна зайшла. Чоловiк, який сидiв за столом, закинувши ноги на його поверхню, поглянув на вiдвiдувачку. У нього сигара ледь не випала з рота, коли вiн побачив Анну. Вiн уперше бачив жiнку, вдягнену в норкову шубу, ранiше жодна з таких не входила до його кабiнету.

– Доброго ранку, – привiтався вiн i схопився на ноги. – Я – Глен Рiкардо.

Нишпорка нахилився через стiл i запропонував Аннi руку, пальцi якоi були пофарбованi тютюном. Та ii потиснула, рада, що вдягла рукавички.

– Вам призначено? – запитав Рiкардо, хоча насправдi не пiклувався, чи так воно. Вiн завжди був доступний для зустрiчi з норковою шубою.

– Атож.

– А, тодi ви маете бути панi Осборн. Чи можу я взяти вашу шубу?

– Вважаю за краще залишитися в нiй, – вiдмовила Анна, задивившись на стiльницю, з якоi стирчав цвях.

– Звiсно, певна рiч.

Анна поглянула на Рiкардо з недовiрою, коли той знову опустився в крiсло i запалив чергову сигару. Їй було байдуже до його свiтло-зеленого костюма, строкатоi краватки та густо змазаного брiолiном волосся. Тiльки переконання, що в iнших мiсцях буде не краще, погамувало ii бажання вийти негайно.

– Отже, в чому проблема? – запитав Рiкардо, гострячи вже й без цього короткий олiвець тупим ножем. Стружка падала скрiзь, окрiм кошика для смiття.