Каїн і Авель

 – Ви втратили собаку, ювелiрнi вироби чи свого чоловiка?

– По-перше, пане Рiкардо, я хочу бути впевненою у вашiй компетентностi, – почала Анна.

– Звiсно, певна рiч, – знову сказав Рiкардо, не вiдриваючись вiд свого поламаного олiвця.

– Менi потрiбне пiдтвердження, – наполягала Анна.

– Звiсно, певна рiч.

Анна подумала: якщо цей чоловiк iще раз скаже «звiсно», вона закричить. Тому глибоко вдихнула.

– Я отримую анонiмнi листи, в яких стверджують, що мiй чоловiк затiяв роман iз моею близькою подругою.

Вона вiдчула величезне полегшення, вперше висловивши своi страхи вголос. Рiкардо поглянув на гостю спокiйно, нiби не вперше чув такi зiзнання. Вiдтак погладив рукою свое довге чорне волосся.

– Що ж, – озвався вiн. – Із чоловiком усе буде легко. А от дiзнатися, хто стоiть за цими листами, – тут справа набагато складнiша. Ви, природно, iх зберегли?

– Лише останнiй, – зiзналася Анна.

Глен Рiкардо зiтхнув i стомлено простягнув руку.

– Я знаю, як ви почуваетесь, панi Осборн, але не можу виконувати свою роботу, коли моя одна рука прив’язана за спиною.

– Звiсно, пане Рiкардо. Даруйте.

Анна не могла повiрити, що вона сама сказала «звiсно».

Рiкардо прочитав листа два чи три рази, перш нiж щось сказати.

– Всi були написанi тим самим почерком, на такому ж паперi i надiсланi в такому ж конвертi?

– Авжеж, здаеться, – сказала Анна.

– Ну, коли отримаете наступний, обов’язково…

– Як ви можете бути впевненi, що буде iще один? – перебила господаря гостя.

– Буде, повiрте менi. Тому обов’язково його збережiть. А тепер менi знадобляться деякi подробицi про вашого чоловiка. Маете його свiтлину?

– Маю, – вона знову задумалася.

– Ви ж не хочете, щоб я гаяв свiй час на когось iншого, панi Осборн? – спонукав вiзитерку Рiкардо.

Анна знову вiдкрила свою торбинку та передала нишпорцi стару фотографiю Генрi в одностроi лейтенанта.

– Гарний чоловiк, – похвалив детектив. – Коли була зроблена ця фотографiя?

– Гадаю, близько п’яти рокiв тому, – сказала Анна. – Я не знала його, коли вiн служив у вiйську.

Рiкардо порозпитував Анну ще кiлька хвилин про розпорядок робочого дня Генрi. Вона з подивом усвiдомила, наскiльки мало знае про спосiб його життя, а ще менше – про його минуле.

– Це небагато, панi Осборн, але зроблю все, що зможу.