Каїн і Авель

Вiн виграв достатньо, щоб протриматися всю подорож до Одеси, й усмiхнувся на одну думку про те, що може долучитися до гри, коли повернеться назад у потяг.

Коли вiн ступив у вагон, якийсь п’ястук поцiлив йому в голову, i пiдлiток покотився коридором. Його руку закрутили за спину, а обличчя боляче притисли до вiкна вагона. З носа пiдлiтка юшила кров, i вiн вiдчував лезо ножа, що торкнулося його вуха.

– Чуеш мене, хлопче?

– Так, – сказав Владек, не наважуючись ворухнутися.

– Якщо ти знову повернешся до мого вагона, я вiдрiжу це вухо.

Тодi ти бiльше не зможеш мене чути, правильно?

– Не зможу, пане, – пробелькотiв вiн.

Пiдлiток вiдчув, як нiж дряпонув шкiру за його вухом, i кров потекла по шиi.

– Нехай це буде попередженням для тебе, хлопче.

Чиесь колiно раптом врiзалося в його спину з такою силою, що Владек звалився на пiдлогу. Руки обмацали його кишенi й вiдiбрали нещодавно набутi рублi.

– Це мое, гадаю, – сказав чийсь голос.

Кров iще юшила з носа Владека i з-за вуха.

Коли вiн знайшов у собi вiдвагу озирнутися, то виявив, що сам-один. Жодних ознак гравця не спостерiгалося, а iншi пасажири трималися на вiдстанi. Хлопець спробував пiдвестися, але його тiло вiдмовилося коритися наказовi мозку, тому вiн залишився лежати у коридорi iще на кiлька хвилин. Коли ж пiдлiток нарештi змiг звестися на ноги, то повiльно почалапав до iншого вагона, подалi вiд попереднього, наскiльки це було можливо, а його самооцiнка значно впала. Хлопець зайняв мiсце у вагонi, заповненому здебiльшого жiнками та дiтьми, й упав у глибокий сон.

На наступнiй зупинцi Владек не виходив iз потяга, i коли той рушив, вiн знову заснув. Пiдлiток iв, спав i мрiяв. Нарештi, через чотири днi i п’ять ночей потяг прибув на перон Одеського вокзалу. Там вiдбулося традицiйне перевiряння квиткiв за стiйкою, але його папери були в порядку, тому охоронець лише глянув на хлопця. Тепер вiн залишився сам. Але у Владека ще було сто п’ятдесят рублiв у пiдкладцi рукава, i вiн не мав намiру витрачати з них жодноi копiйки.

Пiдлiток провiв решту дня, гуляючи мiстом, намагаючись ознайомитися з його географiею, але вiн постiйно вiдволiкався вiд визначних пам’яток, яких зроду-вiку не бачив. Його вражали великi мiськi будинки, магазини з великими вiтринами, гендлярi з ятками, котрi продавали своi строкатi дрiбнички на вулицях, лiхтарi i навiть мавпа на повiдку. Вiн пiшов далi, доки не дiстався до гаванi. А там було море.