Каїн і Авель

Владек iз нетерпiнням поглянув у блакитну далечiнь: там вiн хотiв здобути волю пiсля втечi з Росii. Барон розповiдав йому про великi кораблi, якi перетинали вiдкрите море, доправляючи своi вантажi на чужi землi, але хлопець побачив iх у реальному життi вперше. Вони були набагато бiльшими, нiж вiн собi уявляв, i всi стояли на рейдi, наскiльки можна було кинути оком.

Щойно сонце зайшло за високi будiвлi, вiн вирiшив пошукати собi нiчлiг. Мiсто, либонь, дуже постраждало вiд багатьох загарбникiв, адже зруйнованi будинки можна було бачити скрiзь.

Пiдлiток продовжував iти дорогою; мабуть, збоку вiн мав дивний вигляд, адже овечий кожух майже торкався землi, та ще й той пакунок у брунатному паперi, який вiн тримав пiд пахвою. Хлопець нiде не почувався у безпецi, аж поки не натрапив на залiзничну колiю, на якiй стояв самотнiй згорiлий вагон. Вiн обережно зазирнув досередини: темрява i тиша, там нiкого не було. Пiдлiток закинув свiй пакунок у вагон, затягнув свое втомлене тiло на дошки, залiз у куток i швидко заснув.

Прокинувся вiд того, що на ньому лежало чиесь тiло i двi руки стискали його горло. Владек ледве дихав.

– Хто ти? – прошипiв у темрявi голос, хазяiн якого явно був не старший за нього.

– Владек Коскевич.

– Звiдки прибув?

– Із Москви.

– А чого спиш у моему вагонi, москвичу? – запитав голос.

– Даруйте, – виправдовувався Владек. – Я не знав.

– Грошi е? – великi пальцi стиснули горло пiдлiтка.

– Трiшки.

– Скiльки?

– Сiм рублiв.

– Давай сюди.

Владек помацав своi порожнi кишенi.

Хлопчик також засунув свою руку туди, зменшивши тиск на горло жертви.

Владек мiцно копнув колiном у межинiжжя своему нападнику. Той завив, хапаючись за пах. Владек кинувся на нього i став iз жорстокiстю дубасити. Хлопчик iз Одеси Владеку був не суперником – спати у занедбаному залiзничному вагонi було неабиякою розкiшшю порiвняно iз життям у пiдземеллi й росiйському трудовому таборi. Владек зупинився лише тодi, коли його ворог розпластався на пiдлозi.

– Перебирайся на iнший кiнець вагона i сиди там, – звелiв Владек.

 – Якщо не зробиш цього, я тебе вб’ю.

Чужинець послухався.

Владек сидiв нерухомо i кiлька хвилин слухав – жодного руху. Тодi вiн лiг i незабаром уже мiцно спав.

Коли ж прокинувся, сонце сяяло крiзь шпарини в даху. Вiн перевернувся i поглянув на свого супротивника попередньоi ночi. Той лежав у позi зародка i витрiщався на нього з iншого кiнця вагона.

– Пiдiйди сюди! – наказав Владек.

Хлопець не рухався.