Каїн і Авель

– Ходи сюди! – повторив Владек трохи рiзкiше.

Чужинець пiдвiвся. Владек нарештi мiг оглянути його належним чином. Вони були приблизно одного вiку, але одесит був трохи вищий на зрiст, мав свiже обличчя i брудне свiтле волосся.

– По-перше, – сказав Владек. – Де можна знайти щось попоiсти?

– Іди за мною, – сказав хлопець i вистрибнув iз вагона, не промовивши бiльше жодного слова.

Владек зiстрибнув за ним, i вони подалися пiд гору до мiськоi площi, де галасував вранiшнiй базар. Вiн iще не бачив такого розмаiття iжi з часiв чудових бенкетiв у замку барона: ряд за рядом яток, навантажених фруктами, овочами, зеленню i навiть улюбленими горiхами.

Інший пiдлiток зауважив, що Владек був вражений такими розкошами.

– Тепер я скажу, що ми зробимо, – запропонував вiн. – Я зайду збоку i вкраду апельсин, а потiм побiжу за ним. Ти кричи щодуху: «Хапайте злодiя!» Продавець кинеться за мною, а коли побiжить, пiдходь i набивай своi кишенi. Але не будь жадiбним – бери стiльки, щоб один раз наiстися.

Я повернуся. Второпав?

– Авжеж, здаеться, – погодився Владек, намагаючись, аби його слова звучали якомога впевненiше.

– Ну, тепер побачимо, на що ти здатен, москвичу.

Одесит поглянув на нього й усмiхнувся, а по тому кинувся до ятки на розi, вхопив апельсин iз вершини пiрамiди i кинув зауваження продавцю, що той працюе занадто повiльно. Вiн озирнувся на Владека, який зовсiм забув, що треба кричати: «Хапайте злодiя!». Але власник ятки все одно кинувся переслiдувати крадiя.

Усi очi були прикутi до його змовника, а Владек кинувся мерщiй набивати кишенi плодами. Коли гендляр уже майже впiймав злодiя, той кинув у нього помаранчем. Чоловiк зупинився, щоб пiдняти фрукт, затиснув його у кулак i повернувся до ятки, гучно лаючись дорогою, звертаючись до iнших продавцiв.

Владека аж трясло на радощах, коли якась мiцна рука лягла на його плече. Вiн обернувся, жахаючись, що його спiймали.

– Щось заробив, москвичу, чи ти тут тiльки як турист?

Владек засмiявся iз полегшенням i витягнув iз кишень три апельсини, яблуко та картоплину.

Одесит усмiхнувся.

– Як тебе звати? – запитав Владек.

– Степан.

– Може зробимо це iще раз, Степане?

– Годi, москвичу, не надто заривайся. Щоб вчинити таке знову, доведеться пiти на iнший кiнець ринку i зачекати хоча б iз годину. Ти працюеш iз професiоналом, але не думай, що тебе не можуть впiймати.

Двое хлопцiв повiльно почвалали на iнший кiнець базару.