Каїн і Авель

Я знаю, як дiзнатися, куди прямуе кожен корабель. Ми запитаемо про це Однозубого Івана, який живе в самому кiнцi пiрсу. Але тобi доведеться заплатити йому рубль.

– Я впевнений, що вiн роздiлить цi грошi з тобою.

– П’ятдесят на п’ятдесят, – визнав Степан. – Ти швидко вчишся, москвичу, – додав вiн i вистрибнув iз вагона.

Владек подався за ним, знову усвiдомлюючи, як легко рухалися iншi хлопцi, а вiн кульгав. Коли пiдлiтки дiйшли до кiнця пристанi, Степан завiв його в маленьку кiмнату, повну запилюжених книжок i пошарпаних розкладiв руху.

Владек нiкого не побачив, але почув голос iз-за великоi купи книжок:

– Що треба, волоцюго? Не маю бажання гаяти на тебе час.

– Менi потрiбна певна iнформацiя для мого товариша, Іване. Коли буде наступний лайнер до Туреччини?

– Грошi наперед, – вимагав старигань, чия голова вигулькнула з-за книг – обвiтрене, зморщене обличчя пiд безкозиркою моряка. Його чорнi очi пильно вивчали Владека.

– Однозубий був справжнiм морським вовком, – прошепотiв Степан достатньо голосно, щоб почув Іван.

– Лестощi не допоможуть, хлопче. Давай рубля.

– Гаманець у мого приятеля, – виправдовувався Степан. – Дай йому руб, Владеку.

Той подав монетку. Іван куснув ii единим зубом, який у нього iще залишився, почовгав до книжковоi шафи i витягнув звiдти велику зелену книгу. Пилюка розлетiлася на всi боки. Дiдуган закашлявся, гортаючи бруднi сторiнки i водячи коротким пальцем iз мозолем довгими стовпчиками назв.

– У четвер «Ренаска» прибуде, щоб забрати вугiлля.

Ймовiрно, повернеться до Константинополя в суботу. Якщо вдасться ii досить швидко завантажити, то може навiть вiдплисти у п’ятницю ввечерi, щоб зекономити на оренднiй платнi. Вона пришвартуеться до сiмнадцятого причалу.

– Спасибi, Однозубий, – подякував Степан. – Я спробую i надалi водити до тебе своiх багатих партнерiв.

Однозубий Іван помахав п’ястуком i вилаявся, а Степан iз Владеком побiгли назад на пристань.

* * *

Упродовж трьох наступних днiв двiйко хлопцi крали iжу, вантажили зерно та спали.

До того часу, як у четвер прибув турецький корабель, Степан майже переконав Владека, що тому буде краще залишитися з ним в Одесi. Але побоювання Владека, що росiяни можуть його знайти i повернути назад до таборiв, переважили перспективи його нового життя зi Степаном.

Вони стояли на набережнiй, спостерiгаючи, як «Ренаска» швартуеться бiля причалу № 17.

– Як можна потрапити на облавок? – поцiкавився Владек.

– Просто, – сказав Степан.