Каїн і Авель

 – Завтра вранцi ми приеднаемося до бригади вантажникiв. Я займу мiсце за тобою, i коли вугiллям майже заповнять трюм, ти стрибнеш туди i сховаешся, а я заберу твiй кошик i зiйду вниз.

– І забереш мою частку грошей, без сумнiву, – всмiхнувся Владек.

– Природно, – пiдтвердив Степан. – За моi чудовi iдеi належиться певна фiнансова винагорода. Як iнакше я можу сподiватися на пiдтримку своеi вiри у свободу пiдприемницькоi дiяльностi?

Вони приедналися до вантажникiв о шостiй годинi наступного ранку, пiдiймали та засипали вугiлля в трюм, валилися з нiг, але цього було недостатньо.

Трюм був заповнений лише наполовину до темряви, хоча Владек уже був чорнiшим, нiж тодi, коли перебував у неволi. Двiйко хлопцiв мiцно спали тiеi ночi. А наступного ранку вони все почали знову, i до середини дня, коли трюм був уже майже заповнений, Степан копнув Владека в литку.

– Наступного разу, москвичу, – твердо сказав вiн.

Коли вони дiйшли до вершини мостика, Владек скинув свiй вантаж, жбурнув кошик на палубу i стрибнув у трюм.

– Прощавай, друже! – гукнув Степан. – Й удачi тобi з бусурманами турками…

Вiн схопив кошик Владека i повернувся вниз схiдцями, щось насвистуючи.

Владек затиснувся в кутку трюму, хоч вугiлля продовжували засипати. Чорний пил був скрiзь: у носi, ротi, легенях та очах. З болiсним зусиллям вiн намагався тамувати кашель через страх, що його почуе хтось iз екiпажу корабля. Коли ж усвiдомив, що бiльше не зможе витримувати заповнене пилом повiтря в трюмi i вирiшив повернутися до Степана, щоб дочекатися iншоi нагоди втечi, люк над ним опустився.

Тепер хлопець нарештi вiдкашлявся.

За кiлька хвилин вiн вiдчув, як щось укусило його за щиколотку. Кров у жилах заледенiла, коли пiдлiток збагнув, що це могло бути. Йому вже доводилося мати справу iз занадто великою кiлькiстю паразитiв у пiдземеллi. Хлопець жбурнув у монстра шматок вугiлля i вцiлив, але тут з’явився iнший, потiм iще й iще. Смiливiшi кусали його за ноги. Здавалося, нiби вони з’являлися нiзвiдки; чорнi, великi й украй голоднi.

Пiдлiток роззирався, шукаючи iх. Вiн вiдчайдушно видерся на вершину вугiлля i вiдкинув люк. Сонячне свiтло заслiпило його, а щури миттю зникли у своiх тунелях пiд вугiллям. Хлопець узявся вилазити, але корабель уже добряче вiддалився вiд берега. Вiн злякався й упав назад у трюм. Якби нелегала викрили i капiтан вирiшив повернутися до Одеси, щоб вiддати його представникам влади, це означало б подорож в один бiк до табору № 201 i товариство каторжан.