Людина (збірник)

– Вiн добрий чоловiк, але дуже ограничений…

– Ну, так, але все ж таки вiн мае доходи; а головна рiч; вiн добрий чоловiк!..

Тривога i здивування заграли нараз на лицi молодоi удовицi. Вона не розумiла сестри, одначе не могла не зрозумiти тону, в котрiм вона се сказала.

– Здаеться менi, що вiн пересиджуе охотно в жiночiм товариствi, особливо в молодiм… – казала вона далi звiльна, не зводячи очей iз сестриного обличчя.

– Був там ще хто? – спитала неспокiйно.

– Нi, але погляд, котрим мене змiряв, упав менi в очi.

Чудна змiна зайшла в Оленинiм лицi. Їi очi заiскрились, i вона сказала швидким i рiзким голосом:

– І чому б не мав вiн нас обходити?

Молода жiнка замовкла та в наглiм перестраху спустила очi. В тiй самiй хвилi приступила Олена до неi, вхопила ii за руку i поцiлувала.

«Я ж його не люблю», – хотiли вимовити ii побiлiлi уста, однак не вимовили. Грудь ii пiдiймалась iз сильного зворушення.

– Не думай зле про мене! – простогнала вона тремтячими устами.

– Не знаю нiчого, – втихомиряла Ірина, глибоко зворушена.

– Менi дiеться так, немов тiй собацi, що покiрно зносить, як ii копають, – сказала Олена. Опiсля вiдтрутила сестрину руку вiд себе i скоро опустила кiмнату.

Ірина осталася одна, i ii очi звернулись, як i передше, на краевид. Тим разом вже не бачила нiчого. Так лише блукали ii очi безцiльно, несупокiйно, а несказанно важке, сумне чуття обгорнуло ii душу…

Що сталося з дiвчиною? Чи любила Олена? Сьому не могла вона вiрити.

Вона так i затопилась у важку задуму, одначе, небавом вiдвернулась назад вiд вiкна. Висока, струнка стать мигнула попiд вiкна… Наче блискавка, блиснула одна думка в головi молодоi жiнки. Вона станула немов укопана на мiсцi i слiдила тривожними очима за сестрою. Ах, вона вже знае, куди ся прямуе. Вона туди iде! І дiйсно. Олена йде туди, щоб побачитись iз Фельсом…

.

Вона йшла звiльна, щоб успокоiтись. Їй справдi дiялось, немов собацi, покаранiй за якусь провину. Вона паленiла, згадавши погляд сестри, тоi сестри, котра досi в неi вiрила. Вона вiдчувала, що з постановою статись його жiнкою утратила тее щось, що ii оберiгало дотепер вiд усякоi брехнi, вiд усякоi неправди. Вона знала, що опiсля заживе лише фiзичним життям. Однак вона не може собi iнакше порадити. Що про неi тепер думае Ірина? – гадала вона далi.