Людина (збірник)

– Чи я його люблю? – i вона усмiхнулася слабо. – Най собi се думае. Лише до правдивоi причини не смiла Ірина дiйти, нi за що в свiтi не смiла… Люблячи Олену, вона могла б одним замахом усе розбити…

Потiм стала думати про нього. Вона уявила собi його постать. Вона мусить у ньому вiднайти щось таке, що би ii до нього притягало. Вона знае докладно, що вiн буде говорити, як уперше заговорить. Знае той усмiх, котрий зраджуе, що вiн ограничений, i котрого iй встидно… Лише чоло мае вiн бiле, гарно сформоване, котре надае виказ[36 - Виказ – вираз.

] цiлiй статi, i сильно збудовану постать рiдкоi краси. «Се ж дiйсно щось гарне – така сильна i здорова людина», – думае вона. Який вiн сильний!.. Тодi, наприклад, зняв ii з вiзка так легесенько, начеб вона була легка, мов перо, i (згадавши се, паленiе ще тепер), здiймаючи, притис ii на хвильку до серця…

– Боже милий, що я дiю? – прошептала нараз i стала немов укопана. – Іти? Іти! – вiдповiла опiсля наче не своiм голосом. І ii уста усмiхнулись в несказаннiм огiрченнi.

Так вона все до чогось придатна…

І знов думала про нього. Думала i вiрила в те, що його любов не зостанеться на неi без впливу. Любов мае те в собi, що, наколи походить вiд симпатичних осiб, викликае i в нас настрiй, подiбний до любовi…

* * *

Часто стрiчалась вона з ним i кожним разом умiла так зарядити[37 - Зарядити —влаштувати.], що з ii родини не був нiхто присутнiй; а коли траплялось, що Фельс появлявся iнодi дома у ii родичiв, то ставала мовчазною i шукала заняття в пекарнi[38 - Пекарня – кухня.

]. Здивований, споглядав тодi за нею. Його очi слiдили неустанно кожний ii рух, однак тут була Іринка й iншi; була й наймолодша, котру радникова консеквентно придержувала в кiмнатi, i вiн бавився переважно з ними. Лише при його вiдходi з’являлася точно i позволяла, щоб вiн цiлував ii руки при всiх…

Коли впали снiги i настала санна, приiздив вiн кожноi недiлi i забирав усiх на прогулку. Тодi сидiла Іринка з наймолодшою сестрою разом, а вона бiля нього напередi. Або знов траплялося, що вiн приiздив лише по неi саму i вiдвозив ii у сусiдне село до жiнки тамошнього надлiсничого.

Тодi пiд час iзди питав ii щохвилi, як сидить i чи iй не зимно.

В останнiм часi стратив багато з своеi звичайноi смiливостi супроти неi. Зате вона бувала розмовна, весела i опанувала його зовсiм. Коли вiн, бувало, розговориться про яку рiч, не передчуваючи, що говорить якраз проти ii поглядiв, тодi спинявся на нiм гордий, холодний погляд Оленин, i вiн мiшався.