Людина (збірник)

Для кожного з його дотепiв мала привiтну усмiшку i визиваючий погляд; а присутнi знали з певнiстю, що з них вийде пара, i то пара рiвноi краси. Обое високi, гарнi. А вiн – о, вiн знав, що не належав до перших-лiпших. Панi надлiснича не потребувала йому того й казати. Не був вiн нi слiпий, нi глухий…

– Знаете, панно Олено, – оповiдав iй мiж iншим iз щасливим усмiхом, – що я придбав собi уже до вiсiмсот з. p.?

– Думаете, що менi не звiсно, що ви знаменитий господар?

– З того куплю собi урядження до мого помешкання.

– Воно буде, без сумнiву, хоч не коштовне, однак, певно, гарне.

– О панно Олено!

Вiн глядiв на неi сяючими очима i вiдгорнув з чола свое гарне густе волосся. Був зворушений. Вона смiялась напiвсвавiльно, напiвнасмiшливо – сама теж несупокiйна…

Іринка виглядала дуже утомлена. Неустанно слiдила за сестрою. Їi тайну викрила вона давно, i ii се болiло несказанно. Зразу старалась вона цiлий план тайком розбити; пiзнiше говорила прямо з Оленою. Та, однак, просила ii коротко i дуже рiшуче, щоб iй не перешкоджала.

– Я не маю вже нiчого до страчення, – говорила нервовим голосом, – а вам усiм треба пристановища…

– Я не можу прийняти твоеi жертви, – вiдповiла Ірина у глухiй розпуцi i плакала.

– Се не задля тебе, серденько, а так, задля родичiв… – потiшала ii Олена, причiм виминала ii погляд. В дiйсностi була Ірина головною причиною цiлоi притичини. Олена любила пристрасно сю тиху, нiжну женщину, котра ще й хоровита, була б i пропала без неi.

Тривожно слiдила з того часу Ірина тi, як Олена казала, «лови».

Ірина усiла до фортеп’яна i заграла механiчно якийсь там танець. Вiн приступив ближче i, спершись на фортеп’ян, дивився на неi.

– Ви прецiнь дуже подiбнi до панни Олени! – обiзвався нараз.

– Гадаете? – замiтила вона привiтно.

– Так. О, панна Олена – пречудна особа!.. Чий се фортеп’ян? – спитав трохи згодом.

– Олени…

По його лицi промайнула немов блискавка, i вiн знов звернувся до Олени.

Нетерпеливо дожидала молода жiнка вiд’iзду гостей, особливо ж Фельса. «Коли б лише не освiдчився», – думала неустанно. Крiм того, була нервова i сього вечора дуже утомлена. Старший син учителiв видобував перед нею все свое знання. Маячив про рiзнi системи виховання. Заявив з притиском, що читав теж Песталоццi «Wie Gertrud ihre Kinder lehrt»[45 - «Як Гертруда вчить своiх дiтей» (нiм.).] i що хоче ще лише J. J. Rousseau «Emile»[46 - Ж.-Ж. Руссо.