Надія. Гонконґ. Катарсис

Не, ну серйозно, – не вгамовувалось Анiне внутрiшне Я.

– А що ти хочеш почути вiд мене? Якоi правди так вибиваеш iз мене?

– Може, вже настав час зiзнатися собi, що ти пливеш за течiею? І навiть якби якийсь арабський чувак запропонував тобi покататися з ним на яхтi, ти б погодилася.

– Так, гаразд. Так i е! А чому би й нi?

Свiдомiсть задоволено промуркотiла:

– Усе гаразд. Головне, що ти розумiеш це i визнаеш, тому не втратиш себе. Головне – не забувай це.

Бувай!

– Та тут iз тобою забудеш… – прошепотiла Аня.

– Що? – не зрозумiв Женя, який, щойно знайшовши мiсце, яке вiддалено нагадувало ресторан у звичному для хлопця сенсi, перестав тягнути Аню за руку й, нарештi, звернув на неi увагу.

– Та нiчого. Їсти хочу.

– Зараз будемо, – пообiцяв Женя.

* * *

Важливiсть iжi Аня вкотре зрозумiла за сьогоднi, здивовано дивлячись, та ба, ну просто таки вдивляючись, у свою тарiлку.

Дiвчина примружилась i намагалася згадати, що то вона замовляла таке чудернацьке, що iй принесли… незрозумiло що. «Як у росiйських казках, – подумалося iй, – принеси менi те, сама не знаю що. Однак я точно пам’ятаю, що просто хотiла чогось звичного для себе».

– Що в тебе?

– Не знаю… А в тебе?

– От ти – дивна! Я замовляв щось мiсцеве, i в мене… щось мiсцеве, – промимрив Женя, вдивляючись у юшку перед собою, що булькала.

 – Мабуть, суп iз морепродуктами, – з видом знавця мовив хлопець, опанувавши себе. Бо ж не личить чоловiковi чогось не знати.

Анна почала обережно iсти й здивовано пiдняла очi:

– Смачно!

– Ну от, бачиш? – задоволено промуркотiв Женя.

Дiвчина раптом вiдчула, як сильно вiн стараеться iй сподобатись i догодити. Насправдi зробити так, аби iй було комфортно. Аня обережно поклала свою долоню на Женiну. Вiн пiдняв на неi очi, повнi нiжностi, так, що навiть капала на серветку ота нiжнiсть iз його погляду.

«Що зi мною, – подумала Аня, – адже я сама його не пiдпускаю ближче. То, врештi-решт, кохаю я його, чи нi?» Вона примружилася, ставлячи собi цi запитання, такi притаманнi молодим дiвчатам, якi вирiшують своi долi. Адже насправдi в пубертатному перiодi молодостi вiд кожного слова й руху залежить, як розвиватимуться подii.